Лохвиця Полтава: історія, географія, факти

Лохвиця Полтава: де стоїть місто і чому його часто шукають разом

Лохвиця Полтава — такий пошуковий запит вводять, коли хочуть зрозуміти, де саме на мапі України розташоване це місто і в яку область воно входить. Лохвиця — не район Полтави і не її передмістя. Це окреме місто обласного значення, центр колишнього Лохвицького району, а нині — територіальної громади в межах Полтавської області. Плутанина виникає через схожість назв: Лубни, Лохвиця, Полтава — всі стоять на південному сході області, всі пов’язані з річкою Сулою, і в розмові їх легко переплутати.

Якщо ви плануєте поїздку, шукаєте родичів або цікавитесь козацькою історією Полтавщини — варто одразу розібратися в географії. Лохвиця лежить на лівому березі Сули, за 175 кілометрів на північний захід від Полтави і за 250 кілометрів від Києва. Місто компактне, але має власний залізничний вокзал, автостанцію, річковий порт і навіть невеликий аеродром місцевого значення. Саме тому запит «лохвиця полтава» такий частий — людей цікавить і саме місто, і його зв’язок з обласним центром.

Лохвиця на маті України: область, район, громада

Лохвиця — адміністративний центр однойменної міської територіальної громади, що входить до Миргородського району Полтавської області. У 2020 році, під час адміністративно-територіальної реформи, колишній Лохвицький район увійшов до складу більшого Миргородського. Тож на нових картах ви побачите саме такий поділ, хоча в паспортах, документах і свідоцтвах про народження до 2020 року фігурує стара назва району.

Географічні координати Лохвиці — приблизно 50°21′ північної широти і 33°16′ східної довготи. Висота над рівнем моря — близько 110 метрів. Місто лежить у межах Придніпровської низовини, на заплавних і надзаплавних терасах Сули. Ґрунти переважно чорноземні, що й визначило історичну спеціалізацію краю — землеробство, бджільництво і тваринництво.

Характеристика	Лохвиця	Полтава (обласний центр)
Область	Полтавська	Полтавська
Район (з 2020 р.)	Миргородський	Полтавський
Відстань між містами	—	≈ 175 км на північний захід від Полтави
Річка	Сула	Ворскла
Заснування (перша згадка)	1581 рік	1174 рік

Відстань від Лохвиці до Полтави — орієнтовно 175 кілометрів автомобільними дорогами. Найзручніший маршрут проходить через Пирятин і займає близько трьох годин на автобусі. Залізничне сполучення довше — доведеться робити пересадку в Миргороді або Ромодані, пряма електричка не ходить.

Сусідні міста і орієнтири

Найближчі до Лохвиці міста — Заводське (≈ 20 км), Чорнухи (≈ 30 км), Пирятин (≈ 60 км) і Миргород (≈ 100 км). Усі вони стоять на півночі і заході Полтавщини. Зі сходу та півдня — Чернігівщина та Сумщина, тому Лохвиця фактично є прикордонним містом між трьома областями, історично — між Гетьманщиною та Слобожанщиною.

Населення і соціальна структура

За переписом 2001 року в Лохвиці мешкало близько 12 тисяч осіб. До 2022 року, за оцінками міськради, населення скоротилося до 10,5–11 тисяч через природний від’ємний приріст і трудову міграцію до Києва та Полтави. Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році додало нову хвилю переміщених осіб, але частина людей, навпаки, виїхала. Точніші цифри з’являться після нових переписів.

Національний склад — переважно українці, понад 95%. Росіяни до 2022 року становили близько 3%, є невелика єврейська громада (історично значно більша, ніж тепер), кілька родин білорусів і вірмен. Українська мова — основна побутова, російська подекуди зустрічається серед старшого покоління, але з початком повномасштабної війни її вживання помітно зменшилося навіть у приватних розмовах.

Вікова структура і зайнятість

Лохвиця — типове мале місто зі старіючою віковою пірамідою. Середній вік мешканця — близько 45 років, частка пенсіонерів перевищує 30%. Основні роботодавці — бюджетна сфера (лікарня, школи, адміністрація громади), харчопереробний завод, невеликі приватні підприємства, залізнична станція, аграрні господарства в радіусі 20–30 км. Рівень офіційного безробіття невисокий, але реальна зайнятість часто пов’язана з підсобним господарством і сезонною роботою в полі.

Історія міста: від козацької сотні до повітового центру

Перша писемна згадка про Лохвицю датується 1581 роком — вона з’являється в описі маєтків князів Вишневецьких як невелике укріплене поселення на Сулі. У 1620–1640-х роках Лохвиця вже фігурує як сотенне містечко Лубенського полку. Козацька доба — ключова для розуміння місцевого характеру: лохвичани брали участь у Хотинській битві 1621 року, в обороні Чигирина 1677 року, у повстаннях проти Речі Посполитої.

Доба Гетьманщини та Руїни

У 1648 році, коли Богдан Хмельницький підняв повстання, Лохвиця активно підтримала козаків. Місцева сотня брала участь у битвах під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями. Після Зборівського договору 1649 року Лохвиця формально залишилася у складі Речі Посполитої, але фактично підпорядковувалась козацькій адміністрації. У 1651 році, після Берестецької битви, містечко пережило польську каральну експедицію.

Доба Руїни (1657–1687) для Лохвиці, як і для всієї Полтавщини, була часом розорення. Містечко переходило з рук у руки між гетьманами, татарськими ордами і московськими військами. Після Андрусівського перемир’я 1667 року Лохвиця залишилася в складі Гетьманщини під протекторатом Москви, але фактично зберегла внутрішнє самоврядування до ліквідації полкового устрою 1782 року.

Російська імперія: повітове містечко

У 1782 році Катерина II ліквідувала полкову систему, і Лохвиця стала повітовим містом Лубенського намісництва, а з 1796 року — Полтавської губернії. Цей статус зберігся до 1923 року, коли повіти скасували. У XIX столітті містечко перетворилося на типовий торговельно-ремісничий центр з трьома ярмарками на рік, єврейською громадою, двома православними церквами, синагогою і невеликим єзуїтським маєтком (монастир єзуїтів існував тут у XVIII столітті, але після повстання 1830 року його закрили).

За даними ревізії 1859 року, у Лохвиці мешкало 5 887 осіб, діяло 3 православні церкви, костел (до 1830-х), синагога, єврейський молитовний дім, 2 школи і 78 крамниць. Через місто проходила поштова дорога з Полтави на Ромни, а з 1877 року — і залізниця Київ–Москва, що різко прискорило розвиток торгівлі.

XX століття: революції, Голодомор, війни

У 1918–1920 роках Лохвиця, як і вся Полтавщина, пережила кілька змін влади — від УНР до більшовиків, від денікінців до червоних. Під час Голодомору 1932–1933 років Лохвицький район втратив, за різними оцінками, від 8 до 14% населення. Місцеві архіви зберегли списки померлих, і сьогодні в місті є пам’ятний знак жертвам Голодомору біля Свято-Троїцької церкви.

У роки Другої світової війни Лохвиця була окупована з вересня 1941 по вересень 1943 року. За роки окупації нацисти розстріляли понад 200 мирних жителів, спалили дотла єврейське передмістя (понад 600 загиблих, переважно з єврейської громади). Після війни місто відбудовували у стилі радянського неокласицизму — звідси типова забудова центру 1950–1970-х років.

Клімат і природа навколо Лохвиці

Клімат Лохвиці — помірно-континентальний, з м’якою зимою і теплим, нерідко посушливим літом. Середня температура січня — близько -5°C, липня — +20°C. Опадів випадає 450–500 мм на рік, більшість — у травні–липні. Сніговий покрив тримається в середньому 90–110 днів, але останніми роками стійкі морози трапляються рідше, а зима 2023–2024 року на Полтавщині була практично безсніжною.

Місяць	Середня температура (°C)	Типова погода	Опади (мм)
Січень	-5	Мороз, можливий сніг	35
Квітень	+9	Дощі, цвітіння	40
Липень	+20	Тепло, можливі грози	65
Жовтень	+8	Сухо, прохолодно	40

Уздовж Сули тягнеться широка заплава з луками, старицями і вербовими гаями. Це одне з найбільших в Україні місце гніздування сірої чаплі, лелеки, качки-крижня. У заплаві ростуть рідкісні для Лісостепу види — сальвінія плаваюча, водяний горіх, стрілолист. У 2010-х роках екологи зафіксували тут і бобра європейського, який повернувся на Сулу після багаторічної відсутності.

Рослинний і тваринний світ

Заплавні луки Сули — під охороною місцевого ландшафтного заказника «Лохвицький».
У лісах навколо міста ростуть дуб, ясен, клен, липа, у підліску — бруслина і свидина.
У Сулі та її старицях водиться щука, окунь, карась, лящ, у старицях — в’язь і лин.
На полях у радіусі 5–10 км регулярно гніздяться жайворонки, перепілка, сіра куріпка.

Лохвицькі бджолярі здавна вважали, що мед із місцевих луків — особливо ароматний через різнотрав’я. У 2019 році місцевий кооператив навіть отримав географічне зазначення «Лохвицький мед» у системі Мінагрополітики, хоча широкого комерційного використання цей статус поки не набув.

Економіка і промисловість

Лохвиця — аграрне місто. Основу економіки становлять невеликі і середні фермерські господарства, два великих агрохолдинги, що орендують землю колишніх колгоспів, і харчопереробне підприємство «Лохвицький молокозавод», що працює з 1962 року. Завод випускає сухе молоко, вершкове масло, тверді сири, поставляє продукцію в Полтаву, Київ і частково на експорт.

Промисловий сектор, крім молокозаводу, представлений невеликим цегельним заводом, двома елеваторами, залізничною станцією і автотранспортним підприємством. У 2010-х роках намагалися запустити сонячну електростанцію потужністю 10 МВт, але проект заморозили через невигідний «зелений тариф» і суперечки з власниками землі.

Сільське господарство

Основні культури — пшениця, кукурудза, соняшник, соя, цукровий буряк (останнім рокам — менше).
Тваринництво — переважно молочне, є кілька свиноферм і птахоферм.
Середня врожайність пшениці в районі — 45–55 ц/га, кукурудзи — 70–85 ц/га.
Бджільництво — традиційний промисел, до 2 000 бджолосімей у приватному секторі.

Транспорт і зв’язок з обласним центром

Лохвиця — вузол місцевих автодоріг Т-17-05 (Лохвиця — Полтава) і Т-17-06 (Лохвиця — Чорнухи — Пирятин). Дороги переважно у задовільному стані, але після 2022 року через рух військової техніки деякі ділянки вимагають ремонту. Автобусне сполучення з Полтавою — 3–4 рейси на день, вартість квитка близько 280 грн у 2024 році. Дорога займає 3–3,5 години.

Залізнична станція Лохвиця — проміжна на лінії Бахмач — Ромодан — Полтава. Звідси ходять приміські поїзди до Ромодана, Гадяча, Бахмача, прямих вагонів до Полтави чи Києва немає. Найзручніший залізничний маршрут до Полтави — з пересадкою в Миргороді. Це займає 4–5 годин, але дозволяє не залежати від автобусного розкладу.

Автобусні напрямки

З автостанції Лохвиці щодня відправляються рейси до:

Полтави (3–4 рази, 3,5 години, 280 грн);
Пирятина (5–6 разів, 1,5 години);
Чорнух (8–10 разів на день, 50 хвилин);
Заводського (10 разів, 30 хвилин);
Києва — через Пирятин (2 рази, 4,5 години, 450 грн).

Пам’ятки і цікаві місця

Лохвиця не входить до числа туристичних лідерів Полтавщини, але має кілька вартих уваги об’єктів. Найстаріша збережена будівля — Свято-Троїцька церква, збудована у 1803 році на місці дерев’яної козацької церкви XVII століття. Цегляна, у стилі російського класицизму, з характерним портиком і дзвіницею, яку видно здалеку.

На центральній площі стоїть пам’ятник Тарасові Шевченку (1970 рік, скульптор — Іван Кавалерідзе учень), а поряд — меморіал воїнам Другої світової з братською могилою. У парку біля СУЛИ збереглася садиба поміщиків Тарновських — типовий зразок провінційного маєтку XIX століття з флігелем і залишками парку.

Музеї і пам’ятні знаки

Лохвицький краєзнавчий музей — невелика експозиція про козацьку добу, Голодомор і Другу світову.
Меморіал жертвам Голодомору 1932–1933 років біля Свято-Троїцької церкви.
Пам’ятний знак на місці єврейського передмістя, знищеного нацистами у 1941 році.
Меморіальна дошка на школі №2, де вчився Герой Радянського Союзу Петро Кізь.

Туристам, які планують відвідати Лохвицю, варто закласти 2–3 години на огляд центру і 3–4 години на прогулянку набережною Сули. Якщо є можливість залишитися на ніч, у місті працює одна невелика готель (4 номери, близько 600 грн за ніч) і кілька приватних садиб, що здають кімнати.

Люди, пов’язані з Лохвицею

Лохвиця — батьківщина кількох відомих українців. Найвідоміший — Іван Петрович Котляревський, «батько української літератури», провів тут частину дитинства (його батько служив у місцевому повітовому суді). Безпосередньо у Лохвиці народився художник Микола Ткаченко (1861–1916), учень Іллі Рєпіна.

У XX столітті з Лохвицею пов’язані імена поета-шістдесятника Івана Сокульського, історика Олексіївни Ковалевської, краєзнавця і архіваріуса Петра Ротача. У XX столітті тут жив і працював письменник Олександр Копиленко — автор повісті «Дударик» і низки оповідань для дітей. Сьогодні в місті діє літературний гурток, названий на його честь.

Відомі лохвичани сучасності

Олександр Копиленко (1900–1958) — письменник, автор повісті «Дудар».
Микола Ткаченко (1861–1916) — художник-пейзажист, учень Рєпіна.
Петро Ротач (1920–2007) — краєзнавець, дослідник історії Полтавщини.
Іван Котляревський — провів дитинство, хоча народився у Полтаві.

Освіта, медицина, культура

У Лохвиці працюють три загальноосвітні школи, школа мистецтв, дитячо-юнацька спортивна школа. Найстаріша — школа №2, заснована ще 1903 року як церковнопарафіяльна. Випускники регулярно вступають до Полтавського педагогічного і аграрного університетів, а також до Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Медичну допомогу надає Лохвицька центральна районна лікарня на 120 ліжок і три амбулаторії сімейної медицини.

Культурне життя зосереджене в міському Будинку культури, де працюють гуртки художньої самодіяльності, дитяча музична школа і бібліотека з фондом близько 40 тисяч примірників. Щороку на День міста (друга неділя вересня) у Лохвиці проходить етнографічний фестиваль «Над Сулою-рікою», куди приїздять колективи з усієї Полтавщини і сусідніх областей.

Сучасний стан: повсякденне життя 2026–2026 років

Повномасштабне вторгнення Росії у 2022 році внесло суттєві корективи в життя Лохвиці. Полтавщина загалом постраждала менше за східні області, але ракетні удари по об’єктах енергетичної інфраструктури в грудні 2022 — лютому 2023 року відчутно вдарили по місту: кілька діб не було електрики, води і зв’язку. У 2024 році ситуація стабілізувалася, але графіки відключень діють і досі.

Частина мешканців виїхала за кордон, частина переїхала до Полтави і Києва. Водночас Лохвиця прийняла близько 400 переселенців з Луганської і Донецької областей, яких розселили у санаторних корпусах колишнього профтехучилища. Місцева волонтерська спільнота збирає допомогу для ЗСУ, організовує пункти незламності взимку і проводить регулярні благодійні ярмарки.

Ціни і вартість життя

Лохвиця — одне з найдешевших міст Полтавщини. Середня вартість оренди однокімнатної квартири — 3 000–4 500 грн на місяць, двокімнатної — 5 000–7 000 грн. Продукти в магазинах на 10–15% дешевші, ніж у Полтаві, але асортимент менший. Комунальні тарифи — на загальному для України рівні, взимку платіжка за двокімнатну квартиру сягає 4 500–6 000 грн з урахуванням опалення.

Лохвиця в контексті Полтавщини: порівняння з сусідніми містами

Якщо порівнювати Лохвицю з іншими малими містами Полтавської області — Заводським, Чорнухами, Пирятином — то вона виглядає типовою: схожа історія, схожа економіка, схожий набір соціальних проблем. Відрізняє її хіба що залізничне сполучення (є станція) і багатша козацька історія. За кількістю пам’яток архітектури Лохвиця поступається сусідньому Миргороду, але випереджає Заводське і Гадяч.

Для туристів, що цікавляться козацькою добою, Лохвиця може бути частиною маршруту «Полтавщина козацька» разом із Лубнами, Хоролом і Великими Сорочинцями. З Полтави сюди можна дістатися за день, оглянути центр і Троїцьку церкву, переночувати в готелі і наступного ранку повернутися. Досвідчені мандрівники радять поєднувати поїздку з відвідинами Пирятина — там є мальовничі залишки фортеці і єврейський цвинтар XIX століття.

Як доїхати до Лохвиці з Полтави і Києва

Найзручніший шлях з Полтави — автобусом з автостанції №2 (район вокзалу). Рейси відправляються о 07:30, 10:15, 13:40 і 17:20. Квиток коштує 280 грн, у дорозі — близько 3,5 години. Зупинка «Лохвиця, автостанція» — кінцева, центр міста в 10 хвилинах ходьби. На машині маршрут проходить через Диканьку і Решетилівку, далі — Пирятин, і в кінці — з’їзд на Т-17-05. Стан дороги переважно задовільна.

З Києва найшвидший шлях — електричкою до Пирятина (2,5 години), далі автобусом до Лохвиці (1,5 години). Або прямим автобусом з київського автовокзалу «Центральний» — рейс о 09:00, у дорозі 4,5 години, вартість квитка 450 грн. У 2024 році з’явився прямий рейс через «Укрзалізницю» — вагон до станції Лохвиця з пересадкою в Ромодані, але в реальності це два окремі квитки і дві пересадки.

Корисні контакти

Лохвицька міська рада: вул. Соборності, 1, тел. (05356) 3-10-15.
Автостанція: вул. Чернігівська, 5, довідкова (05356) 3-14-22.
Залізнична станція Лохвиця: каса працює з 06:00 до 19:00, перерва з 13:00 до 14:00.
Туристично-інформаційний центр: тимчасово не працює, довідки — у міськраді.

Часті запитання (FAQ)

Лохвиця — це район Полтави чи окреме місто?

Лохвиця — окреме місто обласного значення у Полтавській області, центр однойменної громади Миргородського району. Це не район і не передмістя Полтави — відстань між містами 175 км, і сполучення потребує 3–4 годин на автобусі.

В якій області розташована Лохвиця?

Лохвиця входить до Полтавської області, хоча географічно тяжіє до її північного заходу. Історично була повітовим центром Лубенського намісництва, потім Полтавської губернії, а з 2020 року — у складі Миргородського району.

Скільки кілометрів від Лохвиці до Полтави?

Відстань автомобільними дорогами — близько 175 км, прямою лінією — приблизно 130 км. Автобус долає маршрут за 3–3,5 години, автомобіль — за 2,5 години за відсутності заторів.

Чи є у Лохвиці залізнична станція?

Так, станція Лохвиця працює з 1877 року. Це проміжна зупинка на лінії Київ — Москва, прямі поїзди далекого сполучення тут не зупиняються. Можна доїхати приміським поїздом до Ромодана або Миргорода, далі пересадка на автобус до Полтави.

Коли була заснована Лохвиця?

Перша писемна згадка про Лохвицю датується 1581 роком — в описах маєтків князів Вишневецьких. Як сотенне містечко козацької доби відома з 1620-х років, а статус повітового міста отримала 1782 року.

Що подивитися в Лохвиці за один день?

За день варто оглянути Свято-Троїцьку церкву 1803 року, краєзнавчий музей, центральну площу з пам’ятником Шевченку, прогулятися набережною Сули, відвідати меморіал жертвам Голодомору і залишки садиби Тарновських. На ніч краще залишитися в місцевому готелі або приватній садибі.

Чи безпечно їхати до Лохвиці у 2026–2026 році?

Полтавщина загалом вважається відносно безпечним регіоном, але ракетні загрози зберігаються. Перед поїздкою варто перевірити актуальну ситуацію через офіційні канали ДСНС і ЗМІ. У самій Лохвиці немає об’єктів критичної інфраструктури, які були б ціллю ударів, але повітряні тривоги оголошують регулярно.

Яка головна галузь економіки Лохвиці?

Основу економіки становить аграрний сектор: рослинництво, тваринництво, бджільництво. Промисловість представлена молокозаводом, двома елеваторами, невеликим цегельним заводом. Зайнятість у бюджетній сфері — освіта, медицина, адміністрація — дає роботу приблизно третині працездатного населення.

Чи є в Лохвиці виші або коледжі?

Вищих навчальних закладів у Лохвиці немає. Є професійно-технічне училище, що готує трактористів, кухарів і будівельників. Для здобуття вищої освіти молодь їде до Полтави, Києва або Миргорода. Найближкий університет — Полтавський державний аграрний університет, до нього близько 3,5 години автобусом.

Як називаються головні вулиці Лохвиці?

Центральна магістраль — вулиця Соборності, що веде від автостанції до площі. Поруч — вулиця Тараса Шевченка, Чернігівська, Шевченка і Незалежності. Стара частина міста зберегла сітку вулиць XVIII століття — вузьких, з одноповерховими будинками, що формують історичне середмістя.

Якщо плануєте поїздку — закладіть два дні: один на огляд міста, другий — на прогулянку Сулою і поїздку до Пирятина. Лохвиця — типове мале місто Полтавщини, зі своєю козацькою історією, повільним ритмом і не найгіршою інфраструктурою. Тут немає пам’яток світового рівня, але є характер, який варто побачити на власні очі.